З истории моды....

З истории моды....

З книги «Історія моди»:

«Шкарпетки  - для тепла, панчохи – для краси». До цієї простої формули людство йшло не одне століття. Кілька століть поспіль чоловіки північних широт боролися з такими панчішними недоліками, як мішкуватість, складки, що збираються, підв’язки, що вічно сповзають… І весь час жінки просто ходили в довгих спідницях, навіть не здогадуючись, що чекає їх попереду.

У 1509 році серед подарунків від іспанського двору з нагоди весілля Генріха VIII і Катерини Арагонської була й пара шовкових панчіх. Така тонкість і еластичність облягання тодішній Англії були ще не відомі. Не дивно, що Генріху, який дуже пишався своєю фігурою атлета й мускулистими стегнами, подарунок припав до душі. Щоб уникнули складок, він підв’язував тонкі панчохи так міцно, що це призвело до порушення кровообігу і утворення  виразок, від яких він страждав до самої смерті.

            У наступні 50 років Іспанія залишалася єдиним  постачальником шовкових пончох тогкого в’язання. Робили  їх нащадки маврів, які колись перейняли це мистецтво у близькосхідних родичів. Такі панчохи ще довго залишалися предметом розкоші. Анрі !! Французький одягав свої ноги  в шовк лише в урочистих випадках, наприклад на весілля сестри. Август, курфюрст Саксонії, міг похвастатись вісьмома парами таких панчіх.

До середини XVI століття більшість майстрів європейських країн освоїли в’язання панчіх кустарним методом, але їхня продукція не  могла суперничати з іспанськими зразками.

            Англійський винахідник Вільям  Лі любив одну жінку. А жінка любила в’язати. Чи то з ревнощів до в’язальних спиць, чи то відчуваючи роздратування  від їх постійного клацання, Вільям задався метою придумати машину, яка б позбавила його кохану від необхідності вручну орудувати спицями. Зрештою, жінка повинна приділяти більше уваги самому чоловіку, ніж його панчохам. У 1589 році Лі побудував свою першу рамкову панчішно-в’язальну машину. Двадцятьма спицями  його машина  могла в’язати шовк, не гірший за іспанські зразки. Однак на королеву Єлизавету його винахід не справив враження, і в патенті йому було відмовлено: мовляв, його винахід загрожує основам ремесла. Найімовірніше ж – з побоювання, що воістину королівський предмет одягу тепер буде доступний будь-якому безрідному. Коли діловий партнер Лі був ув’язнений  і страчений за державну зраду, Вільям вирішив, що з нього досить. Прихопивши свої  машини, він поспіхом втік до Франції, де заснував у Руані панчішну мануфактуру, яка благополучно поставляла шовкові та шерстяні панчохи на французький ринок. Пізніше брат Лі відкрив таки мануфактури у Лондоні та Ноттингемі.

            Як і побоювалася Єлизавета, ще за життя одного покоління в такій аристократичній  новації, як панчохи в обтяжку, стала хизуватися  всяка голота.

 

Іспанське трико

Трико в обтяжку тривалий час було долею чоловіків. Жінки, які носили спідниці аж до підлоги, могли одягати теплі рейтузи, але аж ніяк не виставляти їх напоказ.  Однак Єлизавета Англійська доволі прихильно сприйняла подарунок камер-фрейліни Мері Монтегю – пару іспанських рейтуз чорного кольору, тим більше що кузина  й головна суперниця королеви, Марія Стюарт, уже кілька років хизувалася такими ж у своїй Шотландії.

 

 

Шкарпетки

А ось давніст шкарпеток сумнівів не викликає. Перші письмові згадки про них дауються I тис.до н. є.: в офіційному статі для радників китайського імператорського двору династіі Чжоу (1045-221 рр. до н. є.) їм наказувалось з’являтися в присутності імператора босоніж, попередньо знявши взуття і …шкарпетки. Найдавніші зі шкарпеток, що дійшли до нас, теж родом із Китаю. Виткані вони були вручну із шовку і залишалися цілком придатними для носіння навіть через 2000 років після похорону їх хазяїна – Кванху Лікана, першого міністра.

            Подоба шкарпеток була відома й по іншу сторону Японського моря. Ще  в XVI столітті самурайській еліті дозволялося  замість традиційного самурайського взуття із сириці носити сонги або  дджандалі («сандалі»). В холодну  погоду  самураї вважали за краще одягати їх на білі лляні шкарпетки табі, пошиті з відділеним великим пальцем, бо сандалі мали перемичку. Сьогодні табі, як і раніше, виготовляють, але з поліестера, - вони є обов’язковою частиною традиційного японського одягу, що використовується для чайної церемонії, весілля і  похорону, а також у костюмі ніндзя. На  відміну від Японії, Китай орієнтований на масове виробництво. Наприклад, у Чжецзяні, відомому як «провінція шкарпеток», їх виготовляється 8 мільярдів пар на рік.

 

Геній краси

У 1920-х, у міру того як коротшала спідниця, все більшою була потреба в недорогих панчохах, які б милували очі, але не збиралися у складки. То  були часи, коли  скрізь  жінки носили чорні шерстяні панчохи, іноді з вишивкою на колінах і вище, але будь-яка юна особа  з короткою стрижкою  і низкою перлів на шиї мріяла доповнити своє вбрання шовком – м’яким, ніжним і ….недоступним.

Досліди зі створення штучного шовку, зруштою, увінчалися хоч якимось  успіхом: синтетичний матеріал рейон (анл.Rayon співзвучно ray – «промінь» і reign «панувати») не  займався при кожному зручному  випадку і для недосвідченого ока цілком міг зійти за справжній шовк. Одна біда : якщо справжній шовк загадково переливався, то штучний просто банально блищав.

Такими були справи, коли у 1924 році Уоллес Карозерс, професор Гарвардського університету, приступав до дослідження хімічної структури полімерів. Результатом десяти років експериментів став нейлон. Спочатку цей штучний шовк використовувався для рибальських волосінь і хірургічних  ниток, потім із нього придумали робити панчохи. Уперше нейлонові панчохи були продемонстровані на Нью-Йоркській міжнародній виставці 1939 року, а вже у 1950-ті «нейллони» стали еквівалентом слова «панчохи».  Але перш ніж  колготи, що були комбінацією трусів і панчох, стали загальнодоступними, панчохи, у тому числі нейлонові, уже відійшли в область нижньої білизни.

 08.02.2020
 (13 просмотров)